7.14. ОРНІТОЗ (ХЛАМІДІОЗ) ПТИЦІ

Орнітоз (Ornithosis, пситакоз) — хронічна контагіозна хвороба диких птахів та свійської птиці, що характеризується ураженням органів дихання і травного каналу.
Поширення хвороби. Захворювання поширене на всіх континентах, зареєстроване в господарствах України. Економічні збитки, заподіювані орнітозом, незначні. Проте орнітоз має велике епідеміологічне значення у зв’язку зі сприйнятливістю людини.
Збудник хвороби — Chlamydia psittaci — внутрішньоклітинний організм, що у забарвлених мазках з патологічного матеріалу виявляється у вигляді елементарних тілець сферичної форми, які розміщені поодинці чи парами, забарвлюються за Романовським — Гімза у фіолетовий колір. Збудник репродукується в курячих ембріонах, а також у культурах клітин. Збудник орнітозу стійкий у зовнішньому середовищі. Зберігається у фекаліях 3 – 4 міс, у воді — понад 17 діб, при сонячному світлі — до 6 діб, при мінус 20 °С залишається життєздатним понад 6 міс. Швидко руйнується в процесі гниття. Збудник чутливий до дії антибіотиків та сульфаніламідів. Дезінфектанти в робочих концентраціях інактивують збудника через 3 год.
Епізоотологія хвороби. До орнітозу сприйнятливі майже всі види птахів. Найчутливішими зі свійської птиці є качки та голуби, меншою мірою — кури та індики, з кімнатних птахів найчутливіші папуги й канарки, хворіє багато видів диких птахів. Частіше уражується молодняк. Джерелом збудника інфекції є хвора птиця, що виділяє хламідії з носовими витіканнями та фекаліями впродовж 4 міс після зараження. Факторами передавання є предмети догляду, корми, вода, забруднені виділеннями хворої птиці. Зараження відбувається в основному при прямому контакті через дихальні шляхи. Спалахи орнітозу частіше спостерігаються в господарствах з незадовільними умовами утримання та неповноцінною годівлею птиці. Іноді орнітоз супроводжується мікоплазмозом у курей і сальмонельозом у качок. Летальність серед захворілої птиці становить 2 – 30 %.
Патогенез. Після проникнення в організм хламідії розмножуються в легенях та повітроносних мішках, звідки потрапляють у кров’яне русло, спричинюють септицемію, заносяться течією крові в печінку, селезінку, нирки, зумовлюють інтоксикацію організму, дистрофічні та некротичні ураження. У разі аліментарного зараження розвивається безсимптомна інфекція.
Клінічні ознаки хвороби. Інкубаційний пepioд триває від 5 діб до 6 тижнів. Гострий перебіг хвороби характерний для молодняку, у дорослої птиці перебіг переважно хронічний або латентний. Розрізняють респіраторну, кишкову та змішану форми хвороби.
У папуг орнітоз може виявлятися в респіраторній, кишковій або змішаній формі. У захворілої птиці спостерігають сонливість, слабкість, втрату апетиту, пронос із домішкою крові, виснаження. Іноді з’являються виділення з носа, розвиваються паралічі. Тривалість хвороби — 1 – 2 тижні.
У голубів за гострого перебігу часто спостерігаються кон’юнктивіт, виділення з носа, світлобоязнь, задишка з хрипами, утруднене дихання, часто бронхіт, закупорювання носових отворів. Молода птиця швидко худне й гине. За хронічного перебігу в голубів виявляються слабкість, нежить, сильне виснаження. Латентний перебіг характеризується відсутністю клінічних ознак хвороби, триває кілька місяців. У породних голубів найчастіше виявляється кишкова форма хвороби — пронос із зеленувато-сірими фекаліями.
У качок, індиків та гусей спостерігаються слабкість, кератит, кон’юнктивіт, пневмонія, іноді пронос.
У курчат домінують ознаки менінгоенцефаліту — судоми, дрижання м’язів, порушення координації рухів, паралічі; загибель настає упродовж 1 – 2-ї доби хвороби.
Патологоанатомічні зміни. Серозні оболонки черевної порожнини й повітроносних мішків помутнілі, вкриті клейкими фібринозними нашаруваннями. Слизові оболонки кишок у стані катарального запалення, нирки переповнені кров’ю. Найхарактерніші зміни виявляються в печінці та селезінці, які збільшені в розмірі, з численними крововиливами та дрібними осередками некрозу. Визначаються також перитоніт, перикардит, іноді дифузне ураження легень.
Діагноз установлюють за епізоотологічними, клінічними, епідеміологічними даними, аналізом патологоанатомічних змін та результатами лабораторних досліджень. Лабораторна діагностика передбачає мікроскопічні дослідження мазків-відбитків з печінки та селезінки, взятих від хворої птиці для виявлення тілець-включень, виділення збудника хвороби з патологічного матеріалу та визначення за РЗК хламідійних антитіл у сироватках крові перехворілої птиці. У лабораторію для дослідження надсилають трупи загиблої або забитої птиці, які упаковують у металеву коробку зі щільною кришкою. Трупи розтинають із дотриманням заходів особистої профілактики, використанням гумових рукавичок та захисних окулярів. Достовірним методом діагностики орнітозу є біопроба на мишах, яких заражають патологічним матеріалом, наносячи його на слизову оболонку носа або підшкірно.
Диференціальна діагностика передбачає виключення сальмонельозу, грипу качок та респіраторного мікоплазмозу птиці.
Лікування не проводиться через небезпеку зараження людей. Хвору птицю забивають і знищують спалюванням. В особливих випадках застосовують антибіотики — тераміцин та дибіоміцин.
Імунітет та імунізація. Після перехворювання на орнітоз імунітет нестерильний і нетривалий. Засобів специфічної профілактики не розроблено.
Профілактика та заходи боротьби. Профілактика передбачає періодичне дослідження за РТЗК сироваток крові індиків і качок для виявлення осередків інфекції. У разі виявлення захворювання птиці на орнітоз господарство оголошують неблагополучним і вводять обмеження. Усю птицю неблагополучних пташників забивають на птахобойні, тушки піддають повному потрошінню на місці. М’ясо умовно здорової птиці після термічної обробки використовують у їжу без обмежень. Послід, пух і пір’я збирають і спалюють. Пташники та вигули, звільнені від птиці, знезаражують дезінфектантами згідно з чинною інструкцією. Обмеження з господарства знімають через 6 міс після останнього випадку захворювання й видалення хворої птиці та проведення остаточної дезінфекції.
Джерелом зараження людини є хвора та приховано інфікована свійська птиця й кімнатні птахи. Передавання збудника хвороби здійснюється через контаміноване збудником повітря, предмети догляду, а також пух, пір’я та виділення інфікованої птиці. За особами, що доглядають птицю, встановлюють постійний медичний нагляд, проводять роз’яснювальну роботу щодо небезпеки орнітозу для людини та з особистої профілактики.

Запитання для самоконтролю: 1. Схарактеризуйте збудника орнітозу птиці. 2. Які клінічні ознаки й патологоанатомічні зміни характерні для хвороби? 3. Проведіть диференціальну діагностику орнітозу птиці від інших хвороб. 4. Які застосовують методи профілактики орнітозу?