2.5. ВІРУСНА ДІАРЕЯ ВЕЛИКОЇ РОГАТОЇ ХУДОБИ

Вірусна діарея великої рогатої худоби (Diarrhea viralis bovum, хвороба слизових оболонок) — контагіозна вірусна хвороба переважно молодих тварин, що характеризується пропасницею, ерозивно-виразковим запаленням слизових оболонок травного каналу, органів дихання та відтворення, профузною кривавою діареєю, кон’юнктивітом, ринітом і вульвовагінітом. У тільних корів можливі аборти.
Поширення хвороби. Вірусна діарея великої рогатої худоби реєструється у більшості країн світу, у тому числі й в Україні, і завдає неблагополучним господарствам значних економічних збитків, зумовлених вартістю загиблих і вимушено забитих тварин, зниженням молочної продуктивності, народженням нежиттєздатного приплоду, витратами на проведення ветеринарно-санітарних заходів щодо профілактики та ліквідації хвороби.
Збудник хвороби — РНК-геномний вірус, що належить до родини Togaviridae, роду Pestivirus. Віріони мають сферичну форму, діаметр 30 – 40 нм. Збудник міститься майже в усіх органах і тканинах хворих тварин, однак у високій концентрації — лише в слизових оболонках кишок, верхніх дихальних шляхів та ендотелії кровоносних судин. Встановлено антигенну та імуногенну спорідненість вірусу діареї до вірусу класичної чуми свиней.
Вірус стійкий у зовнішньому середовищі. При 37 °С інактивується через 5 діб, при 56 °С — через 1 год, при 100 °С — миттєво. Швидко руйнується при рН = 3.
Епізоотологія хвороби. На вірусну діарею великої рогатої худоби хворіють тварини переважно у віці від 2 міс до 2 років. Крім великої рогатої худоби можуть хворіти буйволи, олені, косулі, антилопи, лосі, лані, а також вівці та свині. Основним джерелом збудника інфекції є хворі тварини, які тривалий час виділяють вірус у зовнішнє середовище із секретами та екскретами організму. Значну небезпеку становлять тварини-вірусоносії з хронічним та латентним перебігом хвороби, в клітинах лімфоїдної тканини яких вірус може персистувати до 200 діб. Перезараження відбувається повітряно-краплинним шляхом, під час прямого контакту здорових тварин з хворими, а також у разі поїдання контамінованих вірусом кормів. Установлено можливість внутрішньоутробного зараження плода та зараження через молоко інфікованих матерів.
Вираженої сезонності хвороба не виявляє, але частіше виникає пізно восени та взимку. Появі й поширенню захворювання сприяють переохолодження, неповноцінна годівля, тривале транспортування тварин тощо. У свіжому осередку хвороба має «вибухоподібний» характер, охоплюючи упродовж 2 – 5 діб майже всіх тварин. Летальність може досягати 40 %, а серед новонароджених телят — навіть 70 %. У стаціонарно неблагополучних господарствах перебіг хвороби атиповий, без виражених клінічних ознак. Вірусна діарея може супроводжуватися іншими вірусними хворобами — інфекційним ринотрахеїтом, парагрипом-3, ентеро- чи аденовірусною інфекціями, а також ускладнюватися бактеріальними інфекціями.
Патогенез. Після репродукції в місці первинного проникнення в організм вірус спричинює руйнування клітин епітелію слизових оболонок травного каналу, дихальних і репродуктивних органів. У тварин виникає профузний кривавий пронос, настає токсикоз, зневоднення організму, що призводить до швидкого виснаження та загибелі тварини. У разі хронічного перебігу і тривалої персистенції збудника руйнуються імунокомпетентні клітини лімфоїдної системи, що провокує розмноження секундарної мікрофлори та ускладнення перебігу хвороби.
Клінічні ознаки хвороби. Інкубаційний період короткий — від 2 до 14 діб. Перебіг хвороби гострий, підгострий і хронічний.
Гострий перебіг хвороби спостерігається на початку ензоотії переважно серед молодих тварин і супроводжується раптовим підвищенням температури тіла до 42 °С, лейкопенією (2 – 3 тис. клітин в 1 мм³), пригніченням, втратою апетиту, прискоренням дихання (48 – 90 за 1 хв) та серцебиття (80 – 120 скорочень за 1 хв), слизовими, а згодом слизисто-гнійними виділеннями з носа та сльозотечею. На слизовій оболонці ротової порожнини й носовому дзеркалі, навколо рота й очей, у ніздрях, піхві, на шкірі вінчика та в ділянці міжкопитової щілини з’являються дрібні пухирці, на місці яких згодом утворюються ерозії та виразки. Відмічають слинотечу і пронос. Фекалії сморідні, водянисті, зі слизом та згустками крові. У деяких тварин спостерігають кашель, помутніння рогівки, панофтальмію. Хворі тварини пригнічені, згорблені, швидко зневоднюються, худнуть, довго лежать, у деяких виявляють випадання прямої кишки. У тільних корів можливі аборти, особливо в ранній період вагітності. Новонароджені телята гинуть з ознаками вірусної діареї впродовж 18 – 96 год.
Підгострий перебіг хвороби реєструється переважно у телят. Виявляється субфебрильною гарячкою, зниженням або втратою апетиту, ураженнями слизової оболонки ротової порожнини, слизисто-гнійними виділеннями з носа, короткочасним проносом (14 – 24 год). Хвороба триває декілька тижнів.
Хронічний перебіг хвороби трапляється рідко і розвивається як продовження гострого чи підгострого перебігу. Хвороба триває 1,5 – 2 міс і закінчується загибеллю тварини. Хворі тварини виснажені, апетит знижений. Гарячка й діарея помірні, тривалі й виснажливі. На слизових оболонках — ерозії й виразки.
У високорезистентних тварин перебіг хвороби може бути латентним (безсимптомним), інфікованість установлюють лише за наявністю специфічних антитіл.
Патологоанатомічні зміни. Трупи виснажені. На слизових травного каналу, органів дихання та відтворення — ерозії й виразки різного розміру і форми. Вміст кишок сморідний, водянистий, з домішками слизу та крові. Слизові оболонки сичуга і тонкого відділу кишок набряклі, геморагічно, катарально або фібринозно-некротично запалені, з крововиливами. Брижові лімфатичні вузли, пейєрові бляшки збільшені й набряклі. У жовчному міхурі та під капсулою нирок — крововиливи. Печінка збільшена, з осередками некрозу або жирової дегенерації. Спостерігаються ознаки бронхіту та бронхопневмонії. У абортованих плодів відмічають запальні ураження слизової оболонки ротової порожнини, стравоходу, глотки, трахеї, передшлунків, легень, шкіри й головного мозку, а також навколоплідних оболонок.
Діагноз установлюють комплексно, на підставі клініко-епізоото-логічних та патологоанатомічних даних, а також результатів вірусологічних і серологічних досліджень (виявлення віріонів методами електронної та імуноелектронної мікроскопії; визначення вірусного антигену в патологічному матеріалі (мазках, відбитках, гістозрізах) від хворих тварин за РІФ; ізоляція збудника з патологічного матеріалу в первинній культурі клітин нирок, легень або селезінки ембріона корови, тестикул телят з наступною ідентифікацією вірусу за РН, РІФ, РДП, РЗК та ІФА; виявлення специфічних антитіл у сироватках крові перехворілих тварин (ретроспективна діагностика) — за РН і РЗК та ELISA-методом; проведення біопроби на 4 – 6-денних або 2 – 6-місячних телятах).
Диференціальна діагностика передбачає необхідність виключення ящуру, чуми великої рогатої худоби, злоякісної катаральної гарячки, інфекційного ринотрахеїту, парагрипу-3, адено-, рео- та коронавірусної інфекції великої рогатої худоби, паратуберкульозу й некробактеріозу.
Лікування. Засобів специфічної терапії не запропоновано. Для запобігання ускладненням секундарною мікрофлорою застосовують антибіотики широкого спектра дії та сульфаніламідні препарати. Застосовують суміш за Ванделом: натрію хлорид — 11,64 %, кальцію глюконат — 2,2 %, магнію сульфат — 0,64 %, калію гідрофосфат — 8,68 %, гліцин — 21,2 %, глюкоза — 55 %. Телятам тричі на день замість молока дають по 2 л водного розчину, в якому міститься 80 г зазначеної суміші. Курс лікування — 3 – 5 діб. Тяжкохворим телятам внутрішньовенно вводять 33%-й розчин етанолу на 40%-му розчині глюкози з розрахунку 1 мл/кг маси тіла. Ротову порожнину промивають 0,1 – 0,2%-м розчином перманганату калію.
Імунітет вивчено недостатньо. Несприйнятливість перехворілих тварин до повторного зараження триває від 2 – 5 міс до одного року.
Для специфічної профілактики запропоновано живі та інактиво-вані вакцини. Живі вакцини використовують для щеплень молодняку й корів до покриття бугаєм з метою профілактики внутрішньоутробного зараження плода. Інактивованими вакцинами щеплюють корів у другій половині вагітності. Вакцини проти вірусної діареї часто застосовують в асоціації з препаратами проти інфекційного ринотрахеїту, парагрипу-3 та реоаденовірусної інфекції, хламідіозів.
Профілактика та заходи боротьби ґрунтуються на запобіганні занесенню збудника хвороби до тваринницького господарства; суворому дотриманні загальногосподарських та ветеринарно-санітарних заходів щодо комплектування, утримання та годівлі тварин. У разі спалаху вірусної діареї в раніше благополучних господарствах хворих тварин негайно забивають, приміщення, місця утримання тварин, знаряддя догляду за ними ретельно дезінфікують. У господарстві запроваджують жорсткі обмежувальні заходи, забороняють ввезення в господарство (на ферму) та вивезення з нього тварин в інші господарства, перегрупування тварин, а також відвідування неблагополучних приміщень сторонніми особами. У разі виникнення хвороби в стаціонарно неблагополучному господарстві хворих тварин ізолюють і лікують. Решту умовно здорових тварин щеплюють живими вакцинами. Трупи тварин піддають утилізації.
Господарство оголошують благополучним щодо вірусної діареї й знімають карантинні обмеження через 14 діб після останнього випадку видужування або забою хворої тварини і проведення заключної дезінфекції. Для дезінфекції приміщень застосовують прояснений розчин хлорного вапна, що містить не менш як 5 % активного хлору, 20%-ву суспензію свіжогашеного вапна, 10%-й гарячий розчин їдкого натру з експозицією 1 год.

Запитання для самоконтролю: 1. Схарактеризуйте вірусну діарею великої рогатої худоби. 2. Вкажіть видову належність збудника вірусної діареї великої рогатої худоби. 3. Схарактеризуйте поширення вірусної діареї великої рогатої худоби у свіжих осередках. 4. Поясніть, чим зумовлене руйнування клітин епітелію при вірусній діареї великої рогатої худоби. 5. Схарактеризуйте перебіг вірусної діареї великої рогатої худоби у високорезистентних тварин. 6. Вкажіть локалізацію основних патологоанатомічних змін при вірусній діареї великої рогатої худоби. 7. Перелічіть хвороби, від яких необхідно диференціювати вірусну діарею великої рогатої худоби. 8. Назвіть засоби специфічної терапії вірусної діареї великої рогатої худоби та зазначте наявність специфічного імунітету. 9. Яких заходів вживають щодо тварин у разі спалаху вірусної діареї в раніше благополучних господарствах?