1.16. ВІСПА

Віспа (Variola) — гостре контагіозне вірусне захворювання різних видів тварин і птиці, що характеризується розвитком на шкірі та слизових оболонках специфічного папульозно-пустульозного висипу, який послідовно проходить стадії формування від розеул до струпів і кірочок.
Поширення. Віспа як захворювання людини була відома в Стародавньому Єгипті, Китаї та Індії. На рахунку цієї хвороби мільйони смертей людей на всій земній кулі. Перше повідомлення про віспу овець було зроблено в Англії у 1275 р., а про віспу корів — Е. Дженнером у 1796 р. Крім того, Е. Дженнер є автором першої в світі вакцини проти віспи людей. Нині віспа у тварин має значне поширення в Африці, Азії, зокрема на Середньому Сході. У неблагополучних господарствах хвороба завдає відчутної шкоди у зв’язку з високою летальністю серед ягнят і поросят та зменшенням настригу вовни у овець.
Збудники хвороби — ДНК-вмісні епітеліотропні віруси з родини Poxviridae, які в процесі еволюції адаптувалися до паразитування в організмі певних видів тварин. Один вид поксвірусів спричинює захворювання у овець, інші — у свиней і птиці. Однак вірус віспи великої рогатої худоби може бути патогенним для свиней, верблюдів, кролів, морських свинок, а також для людини. Незалежно від видової належності віріони віспи морфологічно подібні, мають складний тип симетрії і досить великий розмір (260 390 – 170 350 нм), що дає змогу виявити їх під світловим мікроскопом. Скупчення віріонів дістало назву «елементарних тілець», або тілець Пашена, які добре фарбуються методом сріблення за Морозовим та за методом Романовського — Гімза.
З лабораторних тварин до вірусу віспи сприйнятливі кролі. Вірус віспи досить стійкий проти впливу чинників зовнішнього середовища. У лімфі при 2 – 4 °С залишається життєздатним не менш як 2 роки, у сухих кірках — 4 – 5 років, у кошарах і пташниках — до 6 міс, на пасовищі — до 65 діб, у вовні овець — до 2 міс, а у ліофілі-зованому стані за температури мінус 15 – 20 °С вірус віспи залишається активним до 20 років. Разом з тим високі температури швидко руйнують вірус. Інактивується вірус також під дією 3 – 5%-го розчину хлораміну та 20%-го розчину свіжогашеного вапна.
Епізоотологія хвороби. До збудника віспи сприйнятливі вівці, свині, кози, велика рогата худоба, верблюди, коні, кролі, з птиці — кури, індики, голуби. Джерелом збудника інфекції є хворі й перехворілі тварини. З організму інфікованих тварин вірус виділяється разом з вмістом віспяних пустул, кірочками та відпадаючими струпами, слиною, виділеннями з носа й очей. Вірус віспи може знаходитись усередині яєць та на шкаралупі. Факторами передавання збудника можуть бути контаміновані вірусом корми, шерсть, шкури, гній, предмети догляду тощо. У поширенні збудника віспи певну роль можуть відігравати кровосисні комахи, воші, мишоподібні гризуни, коти та собаки. Основний шлях зараження контактний, але можливий і через дихальні шляхи, ушкоджену шкіру та травний канал. Хвороба виникає в будь-яку пору року, проте частіше з’являється в стійловий період, у холодну й дощову погоду.
Віспа виявляється у формі епізоотії (серед овець, кіз, свиней і птиці) та ензоотії (серед великої рогатої худоби та коней). Поширенню інфекції сприяють різні стресові фактори, пов’язані з порушенням нормативних умов годівлі та утримання тварин. Молодняк усіх видів тварин більш сприйнятливий до збудника віспи, ніж дорослі тварини, перебіг хвороби в нього більш злоякісний і з високою летальністю (20 – 90 %). Іноді епізоотичні осередки віспи можуть трансформуватися в стаціонарні, в яких на фоні постінфекційного імунітету хвороба виявляється лише в молодняку, часто з нетиповим розвитком інфекційного процесу.
Патогенез. Початком інфекційного процесу є розмноження вірусу в місці проникнення — в епітеліальних клітинах шкіри та слизових оболонок. З місця первинної локалізації збудник проникає у кров і потрапляє в епітеліальні клітини шкіри та слизових оболонок. У місцях вторинного розмноження вірусу виникають зміни, характерні для віспяної екзантеми. На початковій стадії розвитку патологічного процесу утворюються розеоли (червоні плями). Далі на їхньому місці виникають папули (вузлики), що з часом перетворюються на везикули (міхурці). Наповнені серозною рідиною, вони згодом унаслідок розвитку різної мікрофлори перетворюються на гнійні міхурці (пустули). Оболонка останніх перероджується, розривається і з пустули витікає рідина, яка висихає з утворенням струпів (круст). Така стадійність розвитку триває 5 – 15 діб.
Клінічні ознаки. Інкубаційний період триває 3 – 14 діб. Перебіг хвороби буває доброякісним і злоякісним. Розрізняють типову, атипову (кам’яну), зливну й геморагічну форми віспи. У овець при типовій формі спостерігається підвищення температури тіла до 41 – 42 °С, прискорення дихання, пригнічення, озноб, втрата апетиту, припинення жуйки, гіперемія слизової оболонки носа, кон’юнктивіт, слизисті, а згодом слизисто-гнійні виділення з носа й очей. Через 1 – 4 доби на безшерстих і мало вкритих шерстю місцях голови, навколо очей, на носі, внутрішній поверхні стегон, череві, хвості, вимені поступово стадійно розвивається віспяна екзантема. За доброякісного перебігу хвороби наприкінці 3 – 4-го тижня віспяні кірочки відпадають, тварини видужують. За злоякісного перебігу з’являються ускладнення з боку органів дихання і травлення.
При атиповій формі на шкірі утворюються червоні тверді вузлики (папули) округлої або довгастої форми, які без переходу в міхурці (везикули) підсихають і зникають. Хворі вівці незабаром видужують. При зливній формі віспи спостерігаються гарячка, пригнічення, втрата апетиту, гнійно-іхорозні виділення з носа; з ротової порожнини витікає багато слини з неприємним іхорозним запахом. Відмічаються гнійне запалення підшкірної клітковини, значні ураження шкіри.
При геморагічній формі віспи (чорна віспа) внаслідок крововиливів у шкіру та внутрішні органи міхурці й пустули набувають темно-червоного або чорного кольору, спостерігаються гематурія, кривавий пронос, тяжкий загальний стан тварин і висока летальність (50 – 60 %). Кінчики вух, великі ділянки шкіри, а також ділянки губ та повік некротизуються й відпадають.
У корів, коней, дорослих свиней і кіз перебіг хвороби доброякісний і виявляється короткочасною гарячкою, утворенням на безшерстих або малошерстих ділянках тіла тварин віспяної екзантеми, яка швидко минає, а тварини видужують.
Патологоанатомічні зміни. Характерними ознаками є ураження шкіри й слизових оболонок — віспяна екзантема, ерозії. Слизові оболонки травного каналу і дихальних шляхів геморагічно запалені. За тяжкого перебігу виявляють пневмонію, мастити, переродження серцевого м’яза, печінки, запалення лімфатичних вузлів. Інколи знаходять вузликові утворення в легенях, нирках, паренхімі інших органів.
Діагноз ґрунтується на виявленні характерної для захворювання віспяної екзантеми, даних аналізу епізоотичної ситуації, а також на результатах лабораторних досліджень. Лабораторна діагностика полягає у мікроскопічному виявленні в патологічному матеріалі (везикулярна рідина або цілі папули) елементарних тілець, зараженні курячих ембріонів, а в сумнівних випадках — проведенні біо-проби на чутливих тваринах.
Диференціальна діагностика. В плані диференціальної діагностики необхідно відрізняти віспу овець і кіз від парші й корости; віспу великої рогатої худоби — від ящуру та нодулярного дерматиту; віспу свиней — від висипу при сальмонельозі, лептоспірозі та яшурі, а також при порушеному обміні речовин; віспу коней — від везикулярного стоматиту.
Лікування. Оскільки специфічних засобів лікування не запропоновано, існує лише симптоматичне лікування: дієтотерапія, зрошення слизових оболонок антисептичними й в’яжучими рідинами, обробка віспяних уражень шкіри мазями (борна, прополісна, цинкова, саліцилова), емульсіями (стрептоцидова, синтоміцинова) та антисептичними рідинами. Для профілактики та лікування ускладнень бактеріальною мікрофлорою застосовують антибіотики широкого спектра дії.
Імунітет. У перехворілих на віспу корів, верблюдів і кіз формується стійкий імунітет на все життя, у овець —на 2—3 роки, у свиней і коней — на кілька місяців. Для специфічної профілактики запропоновано гідроксидалюмінієву формолвакцину проти віспи овець, суху культуральну вірус-вакцину проти віспи овець та гідроксидалюмінієву формолгліцеринову вакцину проти віспи кіз.
Профілактика та заходи боротьби. Оскільки найбільшу небезпеку збудник віспи становить для овець і кіз, то акцент профілактичної діяльності припадає на недопущення виникнення хвороби саме серед цих видів тварин. Основою профілактики виникнення віспи овець і кіз у господарствах є охорона від занесення в них збудника хвороби з неблагополучних щодо цієї хвороби господарств.
У разі виникнення віспи овець або кіз господарство оголошують неблагополучним щодо віспи, вводять жорсткі умови карантину. Хворих і підозрюваних щодо захворювання тварин ізолюють і лікують. Усіх клінічно здорових овець і кіз щеплюють проти віспи однією з існуючих вакцин згідно з чинною інструкцією. Проводять також вакцинацію тварин у загрозливих щодо віспи господарствах. Трупи загиблих тварин спалюють, забороняється знімати шкури та використовувати шерсть із трупів. Упродовж усього періоду карантину через кожні 5 діб здійснюють механічне очищення й дезінфекцію приміщень та інших місць утримання овець. Карантин знімають через 20 діб після повного видужання, загибелі або забою останньої хворої вівці, а також після проведення остаточної дезінфекції приміщень, вигульних дворів та загонів, де знаходились хворі на віспу вівці. Надалі на території неблагополучного в минулому пункту проводять щорічну вакцинацію овець проти віспи впродовж трьох наступних років.
Після встановлення діагнозу на віспу свиней господарство оголошують неблагополучним щодо віспи і запроваджують у ньому карантинні обмеження. Хворих на віспу свиней ізолюють і лікують; здорових свиней щеплюють вакциною. Свиней, що загинули з наявними клінічними ознаками віспи, утилізують разом зі шкурою.
У разі появи віспи у великої рогатої худоби або коней хворих тварин ізолюють і лікують. Молоко від хворих корів пастеризують.

Запитання для самоконтролю: 1. Дайте характеристику збудника віспи. 2. Хто був автором першої вакцини, запропонованої для імунізації людей проти віспи? 3. Назвіть основні шляхи виділення збудника віспи з організму хворої тварини. 4. Схарактеризуйте стадії розвитку патологічного процесу при віспі у тварин. 5. Назвіть основні форми перебігу віспи у птахів. 6. Від яких захворювань потрібно диференціювати віспу у птиці?