2.11. ЗАРАЗНИЙ ВУЗЛИКОВИЙ ДЕРМАТИТ ВЕЛИКОЇ РОГАТОЇ ХУДОБИ

Заразний вузликовий (нодулярний) дерматит великої рогатої худоби (Dermatitis nodularis bovum, шкірна бугорчатка, вузликова екзантема) — висококонтагіозна вірусна хвороба великої рогатої худоби, що характеризується пропасницею, утворенням схильних до некротичного розпаду вузликів (горбків) у шкірі та слизових оболонках травного каналу й дихальних шляхів, ураженням очей, генералізованим лімфаденітом, набряками підшкірної клітковини, внутрішніх органів та кінцівок.
Поширення хвороби. Хвороба реєструється в країнах Центральної та Південної Африки. Економічні збитки пов’язані зі зниженням продуктивності худоби, погіршенням якості шкіри та порушенням відтворювальної функції у корів та биків.
Збудник хвороби. Основним збудником нодулярного дерматиту вважають вірус типу Neethling, що належить до родини Poxviridae. За морфологічними властивостями цей вірус ідентичний збуднику африканської віспи овець та вірусу віспи кіз. Віріони мають форму цеглини із заокругленими краями, розміром 180 350 нм.
Вірус досить стійкий у зовнішньому середовищі. В уражених ділянках шкіри зберігається не менш як 33 доби, у спермі — 22 доби, у слині — 11 діб, у крові та внутрішніх органах — 4 доби. Витримує неодноразове заморожування та відтавання.
Епізоотологія хвороби. Нодулярний дерматит поширений у Південній та Екваторіальній Африці, де уражує лише велику рогату худобу, буйволів і зебу. Тварини місцевих порід хворіють легко, загибель серед них становить лише 1 – 4 %. Тварини інших видів і людина до збудника цієї хвороби не чутливі. Частіше уражується і тяжче хворіє худоба європейських порід, лактуючі корови, виснажені тварини та молодняк.
Джерелом збудника інфекції є хворі, перехворілі й латентно інфіковані тварини-вірусоносії, з організму яких вірус виділяється з відторгнутими клаптиками ураженої шкіри, слиною, носовими виділеннями, спермою, молоком та кров’ю. Резервуар збудника інфекції в природі та механізм його передавання не з’ясовані. Вважається, що вірус передається трансмісивним шляхом — комарами, москітами та мухами-жигалками. Не виключено передавання збудника й при безпосередньому контакті здорових тварин з хворими, статевим шляхом, у телят — через контаміноване збудником молоко.
У свіжих осередках нодулярний дерматит спостерігається у вигляді епізоотій, виникає раптово і одночасно в кількох стадах, які можуть знаходитись на відстані багатьох десятків і сотень кілометрів. У деяких країнах Африки хвороба має стаціонарний характер, виявляється у вигляді невеликих спалахів та спорадичних випадків. Захворювання реєструється переважно у низинних місцевостях, у вологу й теплу погоду, має виражений сезонний характер.
Патогенез хвороби подібний до віспи, однак у розвитку шкірної вузликової екзантеми бракує чіткої стадійності. Спочатку вірус репродукується в місці проникнення в організм, потім кров’ю заноситься в чутливі епітеліальні клітини шкіри, слизової оболонки травного каналу й дихальних шляхів, де спричинює типовий вузликовий процес. Масова поява вузликів на шкірі спостерігається на 7-му – 20-ту добу після зараження.
Клінічні ознаки хвороби. Інкубаційний період триває 3 – 14, частіше 7 діб. Перебіг хвороби підгострий та хронічний. Продромальний період короткий, стертий, особливо під час появи перших випадків хвороби. У захворілих тварин спостерігається пропасниця (до 40 °С), гіперемія і набряки слизових оболонок ротової й носової порожнин, статевих органів, виділення з очей і носа. В ділянці підгруддя, вимені та кінцівок розвиваються набряки, хода стає скованою. Хворі тварини втрачають апетит, швидко худнуть, у них різко знижуються надої. Поверхневі лімфовузли різко збільшуються в розмірі, мають вигляд пухлин, іноді абсцедують. Невдовзі після підвищення температури тіла на шкірі в ділянці шиї, голови, грудей, черева, кінцівок та вимені з’являються щільні округлі або ледь видовжені вузлики з плоскою поверхнею, діаметром 0,5 – 0,7 см, заввишки до 0,5 см, які добре помітні у тварин з короткою шерстю і легко промацуються при пальпації. Кількість вузликів коливається від кількох десятків до кількох сотень. Через деякий час по краях вузликів починає злущуватися епідерміс, а в центрі утворюються характерні впадини з некротизованою щільною тканиною, що відмежовуються від здорової тканини валиком з грануляційної тканини завширшки 1 – 3 мм. На 7-му – 20-ту добу некротизована тканина секвеструється, підсихає й відпадає. Порожнина заповнюється грануляційною тканиною і заростає непігментованою шкірою з шерстю. В разі ускладнення процесу секундарною інфекцією утворюються виразки, несеквестровані вузлики ущільнюються і надовго, іноді впродовж років, залишаються в такому стані. У процесі одужання набряки й вузлики зникають, шерсть на уражених ділянках випадає, шкіра тріскається, відпадає клаптиками («клаптикова хвороба шкіри») й поступово замінюється новою.
При нодулярному дерматиті у лактуючих корів часто уражується вим’я, крім набряку на ньому утворюються вузлики. Молоко стає густим, має рожевий відтінок, видоюється краплями, при нагріванні застигає у вигляді гелю. Тільні тварини можуть абортувати, у бичків розвивається статева стерильність, у буйволів уражується мошонка. За тяжкого перебігу хвороби спостерігається значне ураження слизових оболонок органів дихання (трахеїт, аспіраційна пневмонія) і травного каналу з утворенням щільних округлих ерозій та сіро-жовтих некротичних бляшок, наступним нагноєнням і появою виразок. З ротової порожнини хворих тварин виділяється густа, тягуча слина, з носової порожнини — гнійний сморідний слиз. Виразки та набряки дихальних шляхів зумовлюють утруднення дихання, а в тяжких випадках навіть загибель тварини від асфіксії. Уражуються також очі. На повіках утворюються ерозії та виразки, рогівка мутнішає, розвивається часткова або повна сліпота.
У разі ускладнення бактеріальною інфекцією можуть уражатися також суглоби, легені та інші органи. Хвороба триває близько 4 тижнів, з ускладненнями — значно довше. Прогноз за неускладненого перебігу сприятливий. У тяжких випадках тварини гинуть.
Патологоанатомічні зміни характеризуються вузликовими ураженнями шкіри та м’язів, які являють собою розрослу сполучну тканину або вершкоподібний ексудат. Лімфовузли збільшені, набряклі, соковиті на розрізі. Під вісцеральною плеврою та капсулою селезінки, на печінці, слизовій оболонці рубця спостерігаються крововиливи діаметром до 1 см, іноді вузлики розміром 2 3 мм. Легені набряклі, в них також виявляються сполучнотканинні вузлики. Слизова оболонка сичуга дифузно запалена, з виразками в ділянці дна і пілоруса. Постійно спостерігаються ознаки ентериту й крововиливи в слизовій оболонці кишок.
Діагноз ґрунтується на епізоотологічних, клінічних, патологоанатомічних даних та результатах лабораторних досліджень. Лабораторна діагностика передбачає виділення та ідентифікацію збудника хвороби, гістологічні дослідження та проведення біопроби на сприйнятливих тваринах. З метою досліджень від загиблих або забитих з діагностичною метою хворих тварин відбирають шкірні вузлики, поверхневі лімфовузли, сперму, слину, а в період підвищеної температури тіла і кров. Для вірусологічних досліджень патологічний матеріал направляють у «забуференому» 50%-му розчині гліцерину, для гістологічних — у 10%-му розчині формаліну.
Диференціальна діагностика. В диференційному плані необхідне виключення дерматофільозу, шкірної форми туберкульозу, віспи корів, шкірних уражень комахами.
Лікування. Специфічних засобів лікування нодулярного дерматиту не запропоновано. Проводять симптоматичне лікування, поліпшують умови утримання тварин, забезпечують повноцінну годівлю їх вітамінізованими кормами. Для профілактики секундарних бактеріальних інфекцій використовують антибіотики та сульфаніламідні препарати.
Імунітет. Після перехворювання на нодулярний дерматит тварини впродовж одного року стають нечутливими до повторного зараження. У Кенії для активної імунізації великої рогатої худоби проти нодулярного дерматиту використовують вірус віспи овець зі штамів Кедонг та Ізіоло, які вирощують у первинній культурі клітин тестикул баранчиків або на хоріоналантоїсній оболонці 7 – 8-денних курячих ембріонів. Підшкірне введення цих віспяних вірусів забезпечує стійкість худоби до вірусу Neethling впродовж одного року. У Південній Африці для активної імунізації великої рогатої худоби застосовують живу культуральну вакцину з атенуйованого вірусу Neethling.
Профілактика та заходи боротьби передбачають запобіжні дії проти занесення нодулярного дерматиту з неблагополучних щодо цього захворювання держав. У стаціонарних зонах тропічних країн насамперед провадять захист худоби від нападу кровосисних комах та профілактичне щеплення сприйнятливих тварин. У разі виникнення хвороби в раніше благополучних регіонах негайно здійснюють забій усіх хворих та підозрюваних щодо захворювання тварин, ретельну дезінфекцію та дезінсекцію, а також комплекс карантинно-обмежувальних ветеринарно-санітарних заходів.

Запитання для самоконтролю: 1. Схарактеризуйте патогенез нодулярного дерматиту. 2. Вкажіть видову належність збудника нодулярного дерматиту. 3. Зазначте поширення нодулярного дерматиту. 4. Опишіть форми перебігу нодулярного дерматиту. 5. Назвіть хвороби, які необхідно диференціювати від нодулярного дерматиту. 6. Яка тривалість імунітету після перехворювання на нодулярний дерматит? 7. Перелічіть заходи профілактики нодулярного дерматиту.