7.10. ВІРУСНИЙ ЕНТЕРИТ ГУСЕНЯТ

Вірусний ентерит гусенят (Enteritis viralis anserculorum, чума) — гостра контагіозна хвороба, що характеризується ураженням травного каналу, печінки та високою летальністю птиці.
Поширення хвороби. Вважають, що вірусний ентерит гусенят має значне поширення в багатьох країнах Європи, однак часто реєструється під іншими діагнозами. Економічні збитки визначаються високою летальністю.
Збудник хвороби — ДНК-геномний вірус із родини Parvo-viridae. Вірус сферичної форми не має зовнішньої оболонки. Патогенний тільки для гусенят і мускусних каченят. Культивується в ембріонах гусей, у первинних культурах клітин фібробластів або нирок гусячого ембріона. Для збудника характерна висока стабільність: при 40 °С залишається життєздатним від 2 до 5 років; витримує нагрівання при 60 °С впродовж 1 год.
Епізоотологія хвороби. Найчутливішими є гусенята 6 – 10-денного віку. У дорослих гусей та качок хвороба має безсимптомний перебіг. Джерелом збудника хвороби є перехворілі гуси та мускусні качки, які впродовж 3 – 4 років після інфікування залишаються вірусоносіями і поширюють вірус трансоваріально. Основним джерелом вірусу є хворі пташенята, які виділяють його з фекаліями, кон-тамінуючи корми, воду та навколишнє середовище. Зараження пташенят відбувається контактним, аліментарним і респіраторним шляхами, а також через пошкоджену шкіру. У разі первинного виникнення хвороба реєструється у вигляді епізоотії, впродовж 2 – 3 діб охоплює майже все сприйнятливе поголів’я і призводить до загибелі 30 – 100 % захворілих пташенят.
Патогенез не вивчено.
Клінічні ознаки хвороби. Інкубаційний період триває від 2 до 6 діб. Перебіг хвороби надгострий, гострий та підгострий. За надгострого перебігу загибель 2 – 5-денних гусенят настає раптово, через кілька годин від початку захворювання. Гострий перебіг хвороби відмічається у 6 – 10-денних гусенят. Спостерігаються малорухливість, скупченість, відмова від кормів, випадання пуху й пір’я, дерматити. Згодом з’являються проноси, кон’юнктивіти, виділення з носа, виснаження, значне відставання в рості. Летальність досягає 20 – 30%. Для підгострого перебігу характерні ентерити, кон’юнктивіти, виснаження, малорухливість, майже повне припинення росту. У водянистих фекаліях виявляють пластівці фібрину або крові. Летальність становить 2 – 3%, в разі ускладнень — 10 – 12 %. Оскільки передавання вірусу здійснюється трансоваріально, в період інкубації спостерігається також значний відхід гусячих та качиних ембріонів і масова загибель вилуплених пташенят.
Патологоанатомічні зміни. Під час розтину виявляють накопичення в черевній порожнині серозної або драглистої рідини, катаральне або катарально-геморагічне запалення слизової оболонки кишок; іноді тонкий відділ кишок заповнений згустками фібрину. Печінка збільшена, гіперемійована; серцевий м’яз в’ялий, сірого кольору. В інших органах патологічні зміни не постійні.
Діагноз ґрунтується на епізоотологічних даних, клінічних симптомах хвороби, патологоанатомічних змінах та результатах лабораторних досліджень, які включають вірусологічні, біологічні та серологічні дослідження.
У лабораторію направляють 5 – 6 клінічно хворих гусенят, від яких після забою відбирають шматочки печінки, нирок, селезінки та мозку. Індикацію вірусу здійснюють за допомогою реакції нейтралізації зі специфічною сироваткою. Найкращим методом лабораторної діагностики вірусного ентериту гусенят вважають біопробу на 2 – 3 одноденних гусенятах, які у разі позитивних результатів гинуть через 4 – 12 діб після зараження.
Диференціальна діагностика передбачає необхідність виключення сальмонельозу, колібактеріозу, пастерельозу та кормових отруєнь. Бактеріологічні дослідження дають змогу швидко виділити відповідний збудник хвороби. Отруєння визначають на підставі хіміко-токсикологічних досліджень внутрішніх органів та вмісту травного каналу загиблих гусенят, а також аналізу корму.
Лікування. Застосовують специфічні гіперімунні сироватки або сироватки та кров від гусей-реконвалесцентів. Хворим гусенятам призначають антибіотики та нітрофуранові препарати, що діють на супутню мікрофлору.
Імунітет та імунізація. Перехворілі гусенята набувають до вірусного ентериту тривалого нестерильного імунітету. В сироватках крові гусок-реконвалесцентів також містяться віруснейтралізуючі антитіла, які захищають гусенят у перші 3 – 4 тижні життя. Пасивний імунітет передається потомству й вакцинованими гусками. Для активної профілактики вірусного ентериту гусенят запропоновано атенуйовану культуральну вірусвакцину та інактивовану вакцину.
Профілактика та заходи боротьби. У разі появи захворювання запроваджують обмеження, забороняється ввезення та вивезення птиці й інкубаційного яйця. Дозволяється інкубація яєць лише для вирощування гусей на м’ясо безпосередньо в тому самому господарстві, а також вивезення клінічно здорової птиці на птахокомбінат. Хворих гусенят ізолюють і лікують специфічними гіперімунними сироватками або сироватками реконвалесцентів разом з антибіотиками й нітрофурановими препаратами. Використовують також цитровану кров забитих гусей-реконвалесцентів. Дорослих гусок щеплюють атенуйованою культуральною вірусвакциною. Проте ефективним методом оздоровлення господарства від вірусного ентериту є лише повна одночасна заміна всього поголів’я гусей, проведення ретельної дезінфекції й комплектування маточного стада молодняком із благополучних господарств.

Запитання для самоконтролю: 1. Схарактеризуйте збудника вірусного ентериту гусенят. 2. Які клінічні ознаки й патологоанатомічні зміни характерні для хвороби? 3. Проведіть диференціальну діагностику вірусного ентериту гусенят від інших хвороб. 4. Назвіть методи профілактики вірусного ентериту гусенят.