8.1. ЧУМА М’ЯСОЇДНИХ
Чума м’ясоїдних (Pestis carnivorum, чума собак) — гостра контагіозна хвороба, що характеризується гарячкою, катаральним запаленням слизових оболонок органів дихання, травлення й сечовиділення, а також ураженням центральної нервової системи, очей та шкіри.
Поширення хвороби. Чума м’ясоїдних поширена в багатьох країнах світу, завдає значних економічних збитків хутровому звірівництву та службовому собаківництву.
Збудник хвороби — РНК-геномний вірус сферичної форми з родини Paramyxoviridae. В організмі хворих тварин вірус виявляється в крові, селезінці, кістковому мозку, лімфатичних вузлах, носових виділеннях. Добре розмножується в курячих ембріонах, первинних і перещеплюваних культурах клітин.
Вірус відносно стійкий у зовнішньому середовищі: при мінус 20 °С залишається життєздатним в органах загиблих собак упродовж 6 міс, у носовому слизі — 1 – 2 міс. За плюсових температур не змінює своєї активності у фекаліях та носових виділеннях 7 – 11 діб, при мінус 10 °С — кілька місяців. Інактивується під дією сонячного світла через кілька годин. Руйнується 2%-м розчином формаліну або фенолу впродовж кількох годин.
Епізоотологія хвороби. У природних умовах до збудника чуми найсприйнятливіші собаки, лисиці, норки. Частіше хворіють молоді тварини — собаки віком від 2 міс до 1 року, хутрові звірі — до 5-місячного віку.
Резервуаром вірусу чуми м’ясоїдних у природі є дикі м’ясоїдні тварини та бродячі собаки. Джерелом збудника інфекції є хворі тварини, що виділяють вірус із витіканнями з очей і носа, слиною, калом, сечею. Зараження відбувається при прямому контакті, через контаміновані вірусом корми, воду, підстилку. Механічними переносниками збудника хвороби є птахи, гризуни, жалкі комахи.
Хвороба реєструється впродовж усього року, однак частіше навесні та восени. Чума м’ясоїдних нерідко ускладнюється секундарною інфекцією. У разі спалаху чуми серед неімунних тварин захворюваність може сягати 90 %, а летальність — 60 – 80 %.
Патогенез. Після проникнення в організм крізь слизові оболонки дихальних шляхів вірус репродукується в лімфоїдній тканині, звідки кров’ю та лімфою розноситься по всьому організму, спричинюючи вірусемію, запалення слизових оболонок дихальних шляхів і травного каналу, ураження очей, нервової тканини.
Клінічні ознаки хвороби. У собак інкубаційний період триває від кількох діб до 3 тижнів. Перебіг хвороби надгострий, гострий, підгострий та хронічний. Розрізняють легеневу, кишкову, нервову та шкірну форми чуми, іноді відмічається змішана форма хвороби.
Надгострий перебіг трапляється рідко, характеризується раптовим підвищенням температури тіла, різким пригніченням, відмовою від кормів, швидкою загибеллю тварини в перші 2 – 3 доби хвороби.
Гострий перебіг спостерігають на початку ензоотії. Виявляється високою температурою тіла, яка утримується 1 – 2 доби. Тварини малорухливі, тремтять, відмовляються від кормів. Із ніздрів витікає серозний, слизистий, а згодом гнійний ексудат, розвивається кон’юнктивіт, з’являється кашель. Може також спостерігатись ураження травного каналу. Тривалість хвороби — 15 – 21 доба.
Найчастіше трапляється підгострий перебіг, який виявляється погіршенням апетиту, важким диханням. Спостерігаються почервоніння та набряк кон’юнктиви, склеювання повік гноєм. Навколо ніздрів, рота, на внутрішній поверхні стегон з’являються дрібні червоні плями, на місці яких згодом утворюються гнійні міхурці та кірочки. Тривалість хвороби — 3 – 4 тижні.
Хронічний перебіг виявляється ураженням нервової системи. Хвороба триває 1 міс і більше.
Форма прояву хвороби визначається домінуючими клінічними симптомами. У разі легеневої форми спостерігаються риніт, трахеїт, бронхіт, різко підвищується температура, розвивається плеврит, катаральне запалення легень. За кишкової форми відмічають пронос, фекалії рідкі, з домішками слизу та крові, блювання, повну відмову від кормів, швидке виснаження. У разі шкірної форми на безшерстих ділянках черева й стегон з’являються пустульозно-вузликові ураження, екзема, кірочки. Нервова форма супроводжується збудженням тварини, агресивністю, судомами окремих груп м’язів, парезами, паралічами задніх кінцівок. Розвиваються сліпота, глухота, втрата нюху, які нерідко залишаються на все життя. За змішаної форми можливе одночасне ураження органів дихання і травлення або нервової системи. За всіх форм хвороби уражуються очі.
У хутрових звірів інкубаційний період триває 9 – 30 діб. Хвороба виявляється тими самими клінічними ознаками, що й у собак. У лисиць переважають катаральні кон’юнктивіти, риніти, наприкінці спалаху ензоотії домінує нервова форма. У норок відмічають слизисто-гнійні кон’юнктивіти та риніти, опухання лап. Проте частіше трапляється шкірна форма, при цьому ураження нерідко спостерігаються по всьому тулубу. Наприкінці хвороби виникають паралічі кінцівок, з’являється пронос. Тривалість хвороби — 2 – 18 діб. Летальність у молодняку може сягати 100 %, у дорослих звірів — 30 – 35 %.
Патологоанатомічні зміни. За надгострого перебігу хвороби виявляють накопичення серозного ексудату в осерді, дрібні крововиливи в серцевому м’язі, катаральне запалення слизових оболонок. За гострого перебігу чуми спостерігають катаральне або гнійне запалення слизової оболонки верхніх дихальних шляхів, бронхів, плеври. У легенях відмічають сірувато-червоні зони запалення або осередки ателектазу. На слизовій оболонці травного каналу — крапчасті й смугасті крововиливи, ерозії, виразки. В головному та спинному мозку виявляють негнійний енцефаломієліт.
Діагноз установлюють на підставі клініко-епізоотологічних даних, патологоанатомічних змін та результатів лабораторних досліджень. Лабораторна діагностика ґрунтується на виявленні специфічних тілець-включень у цитоплазмі епітеліальних клітин слизових оболонок. У сумнівних випадках вдаються до біопроби на щенятах того виду тварин, від яких узято патологічний матеріал для дослідження. У лабораторію для дослідження направляють цілі трупи звірів і собак або паренхіматозні органи, лімфатичні вузли. Для серологічного дослідження надсилають сироватку крові, яку досліджують за допомогою РН, РЗК та РЗГА.
Диференціальна діагностика передбачає виключення інфекційного гепатиту (інфекційного енцефаломієліту), сказу, хвороби Ауєскі, алеутської хвороби норок, парвовірусного ентериту норок, пастерельозу, сальмонельозу, авітамінозу В1 та кормових отруєнь.
Лікування. На початку хвороби з успіхом використовують гіперімунну сироватку проти чуми м’ясоїдних і гаммаглобулін. Для пригнічення збудників секундарної інфекції застосовують сульфаніламідні й нітрофуранові препарати, а також антибіотики широкого спектра дії. Проводять також симптоматичне лікування, дають серцеві, жарознижувальні та відхаркувальні препарати. При нервових явищах призначають люмінал, мединал, бромід калію та інші засоби.
Імунітет та імунізація. Після перехворювання формується стійкий і тривалий імунітет. Колостральний імунітет у щенят від імунних матерів зберігається впродовж 2 – 3 міс. Для специфічної профілактики запропоновано кілька вакцинних препаратів. Найвідомішими є сухі культуральні вірусвакцини з атенуйованих штамів 668-КФ, ЕПМ і Вакчум. Можливе використання 3- і 4-валентних полівакцин (проти чуми, вірусного ентериту, ботулізму і псевдомонозу).
Профілактика та заходи боротьби. Усіх новоприбулих тварин витримують у профілактичному карантині впродовж 30 діб. Розплідники захищають від диких звірів та бродячих собак. У разі появи хвороби запроваджують карантинні обмеження. Хворих та підозрюваних щодо захворювання тварин ізолюють і лікують. Усіх клінічно здорових тварин вакцинують. Тушки загиблих тварин спалюють, шкури знімають, висушують. Проводять дезінфекцію приміщення, очищення та знезараження кліток, ґрунту, інвентарю. Для дезінфекції застосовують 2 – 4%-й розчин їдкого натру, прояснений розчин хлорного вапна, що містить 2 % активного хлору. Гній знезаражують біотермічним способом.
Карантинні обмеження з неблагополучного господарства знімають через 30 діб після останнього випадку видужання або загибелі хворої на чуму тварини, проведення остаточної дезінфекції.
До змісту