6.7. АФРИКАНСЬКА ЧУМА КОНЕЙ

Африканська чума коней (Restis africana equorum, африканська чума однокопитних, АЧК) — вірусна хвороба, що характеризується гарячкою, набряками підшкірної клітковини, геморагічним діатезом, ураженням серцево-судинної системи і органів дихання. Це єдине інфекційне захворювання коней, яке за класифікацією МЕБ входить до списку А.
Поширення хвороби. До 1944 р. АЧК спостерігали виключно в Африці, потім вона поширилася в країнах Близького і Середнього Сходу. З 1959 р. АЧК діагностовано в Афганістані, Ірані, Іраку, Пакистані, Туреччині, а також в Індії, Лівії, Сирії. Реєстрували хворобу й у Європі: на Кіпрі (1966), в Іспанії (1966, 1987 – 1990); Португалії (1989).
Збудник хвороби — РНК-вмісний вірус, належить до роду Orbivirus родини Reoviridae. Місце локалізації — кров, внутрішні органи, ексудати й тканинні рідини, сеча та молоко хворих тварин. Вірус можна культивувати на мишенятах-сисунах, курячих ембріонах та культурах клітин. Характерною ознакою збудника є висока варіабельність антигенних властивостей. Вірус стійкий у лужному середовищі (рН = 10), чутливий до дії формаліну, фенолу й ультрафіолетового випромінювання.
Епізоотологія хвороби. У природних умовах найсприйнятливіші коні, тоді як мули, осли й зебри вважаються менш чутливими. Летальність серед коней становить 70 – 95%, мулів — 90, ослів — близько 10 %. Більш чутливий до зараження молодняк. Можуть хворіти й собаки, що поїдали м’ясо загиблих від АЧК тварин. До штучного зараження чутлива рогата худоба, яка реагує появою гарячки.
Джерело збудника інфекції — хворі тварини. Проте питання місцезнаходження вірусу в міжепізоотичний період поки що не досліджено, хоча спостереження дають підставу припускати, що вірус підтримується в природі дикими тваринами. АЧК виявляють переважно в районах із теплим вологим кліматом, де хвороба має стаціонарний характер і спостерігається влітку. Це типова природно-осередкова хвороба з трансмісивним шляхом передавання збудника. Основну роль у передаванні вірусу відводять мокрецям з роду Culicoides, оскільки в їхньому організмі встановлено здатність вірусу АЧК репродукуватися. Проте залишається відкритим питання трансоваріального передавання вірусу та впливу перебування його в організмі мокреців на вірулентні властивості. Доведено можливість перенесення вірусу комахами Culexpipiens, Anopheles stepheensi та Aedes aegupti.
Хвороба виявляється у вигляді епізоотій, охоплюючи іноді впродовж незначного періоду часу великі території.
Патогенез. Вірус потрапляє в організм тварини через шкіру при укусі комахами. З місць проникнення переноситься кров’ю в органи й тканини, багаті на кровоносні судини (селезінка, легені), і потім поширюється з еритроцитами по всьому організму. Порушення проникності судин супроводжується розвитком набряків і появою крововиливів. Смерть тварин настає від набряку легень та серцевої недостатності.
Клінічні ознаки. Інкубаційний період триває 3 – 10 діб. Хвороба має надгострий, гострий і підгострий перебіг. Розрізняють легеневу форму, що спостерігається за гострого перебігу, і серцеву (набрякову), яку відзначають за підгострого перебігу хвороби.
За надгострого перебігу відмічають гарячку (близько 42 °С), прискорення пульсу, слабкість, м’язове тремтіння, пригнічення. Тварини гинуть на 3 — 6-ту добу хвороби.
Гострий перебіг триває 11 – 14 діб, характеризується пригніченням, гарячкою, порушенням роботи серця, утрудненим диханням, ураженням кон’юнктиви й частіше закінчується смертю. За 1 – 2 доби до загибелі у тварини спостерігається швидко прогресуючий набряк легень, кашель, витікання з носових отворів пінистої рідини.
За підгострого перебігу хвороба розвивається повільно. Температура тіла підвищується до 40 – 40,5 °С. Наприкінці другого тижня хвороби виявляють набряки голови, особливо повік та навколо очей, які поширюються на підщелеповий простір, шию, підгруддя, черево і кінцівки. Розвивається ядуха, пульс прискорений. Можливе видужування тварини, однак відновлення сил у них відбувається повільно.
Трапляється також змішана форма хвороби, за якої виявляються симптоми, наведені вище. Хвороба, як правило, закінчується гіпоксією й смертю тварини.
У малосприйнятливих тварин (осли) перебіг хвороби порівняно легкий. Після нетривалої гарячки, що супроводжується прискоренням пульсу, ядухою і погіршенням апетиту, тварини видужують.
Патологоанатомічні зміни. Спостерігають витікання з носових отворів жовтуватої пінистої рідини, жовтяничність слизових оболонок. Підшкірна клітковина в ділянці губ, повік, підгруддя, рідше в інших частинах тіла набрякла. У грудній і черевній порожнинах, перикарді — прозорий жовтуватий ексудат. У трахеї, бронхах та носовій порожнині виявляють білу пінисту рідину. У коней, що загинули за гострого перебігу хвороби, спостерігається набряк легень, за підгострого — серозна інфільтрація підшкірної сполучної тканини, набрякання лімфовузлів, крововиливи по ходу коронарних судин, під ендокардом, капсулою селезінки, під капсулою і в паренхімі нирок, слизовими оболонками шлунка, тонкого й товстого відділів кишок.
Діагноз установлюють на основі епізоотологічних даних (хворіють тільки однокопитні, літня сезонність, зв’язок із природно-кліматичними факторами, висока летальність коней), клінічних ознак (гарячка, набряки, ядуха, кашель, виділення з носової порожнини, порушення серцевої діяльності), патологоанатомічних змін (набряклість підшкірної клітковини, скупчення рідини в порожнинах тіла, набряки легень, крововиливи в різних органах, пери- та ендокардит), результатів біологічної проби (внутрішньовенне зараження коней або внутрішньомозкове зараження мишей кров’ю хворих тварин) і даних лабораторного дослідження. Лабораторна діагностика включає використання серологічних методів (РА, РТГА, РДП, РН і РЗК, ІФА) та виділення й ідентифікацію вірусу.
Для диференціальної діагностики потрібно виключити сибірку, інфекційну анемію коней, піроплазмідоз та вірусний артеріїт.
Лікування можливе лише симптоматичне, специфічних засобів терапії не розроблено.
Імунітет у перехворілих на АЧК тварин існує лише до зараження тим самим варіантом вірусу. Для імунізації запропоновано кілька живих та інактивованих вакцин (полі- й моновалентних).
Профілактика та заходи боротьби визначаються відповідними нормативними документами тієї чи іншої країни і залежать насамперед від епізоотичної ситуації, в якій перебуває ця країна, та її економічних можливостей. Найрадикальнішими заходами ліквідації хвороби є забій і спалювання хворих та підозрюваних щодо захворювання тварин і поголовна вакцинація однокопитних у неблагополучних і загрозливих зонах у разі виникнення хвороби. Загальна профілактика виникнення хвороби спрямована на недопущення занесення збудника АЧК на територію країни (певної зони). Організовують заходи, що виключають можливість перенесення інфікованих кровосисних комах сучасними транспортними засобами, здійснюють охоронно-карантинні заходи, особливо в прикордонних районах. Сприйнятливих тварин охороняють від нападу кровосисних комах.

Запитання для самоконтролю: 1. Які види тварин можуть хворіти на АЧК? 2. Чому АЧК вважають типовою природно-осередковою хворобою? 3. Назвіть можливі форми прояву й перебігу АЧК. 4. Наведіть основні методи діагностики АЧК. 5. Від яких захворювань потрібно диференціювати АЧК?